Ділив Бог між народами землю і дарував їм мови. Роздав усе, що мав, і сів відпочивати. Аж тут пізно ввечері приходять козаки. Розуміють, що запізнилися. Високі, вусаті, оселедці вітер розвіває – стали і мовчать.

– Де ж ви були, коли я всіх кликав? – запитує.

– Боже, вони від бусурманів світ захищали.

– Залишив я трохи землі для себе, – каже Господь. – Дарую цю землю вам, козаки.

подарував нашим предкам Україну.

–А мову? Не будуть козаки щасливі німими.

– Подарую їм свою мову, нехай розмовляють. А я буду завжди літати поруч і щебетати.

   Кажуть, саме з того часу українську мову і стали називати солов’їною.